Рекомендації для вчителів інклюзивних класів, спеціальних педагогів та тих, кому важливо організувати робочий процес і дистанційне навчання для учнів з особливими освітніми потребами

Дата: 27.03.2023 16:05

Кількість переглядів: 344

Як працювати з дітьми з особливими освітніми потребами:

практичні поради

Впровадження інклюзивного навчання - це процес, який ви­магає перетворень як на рівні всієї системи освіти, так і на рівні навчального закладу. Іноді сприйняти дуже важко, оскільки це призводить до необхідності переосмислення концептуальних поглядів.

Основна відповідальність за учнів, їхнє повсякденне навчання та його ре­зультати покладається на вчителя школи. Але необхідно усвідомлювати, що без належних знань та «підтримки» (тих базових засобів, які виходять за межі можливостей вчителя) вчитель не зможе досягти необхідних результатів. У даному розділі надаються деякі загальні поради вчителям та адміністрації шкіл щодо роботи з дітьми з певними функціональними порушеннями.

КОЛИ У КЛАСІ НАВЧАЮТЬСЯ ДІТИ З ЦЕРЕБРАЛЬНИМ ПАРАЛІЧЕМ

Дитячий церебральний параліч (ДЦП) - це захворювання центральної нервової системи, при якому відбувається ураження одного (або декількох) відділів головного мозку, у результаті чого розвиваються непрогресуючі порушення рухової та м'язової активності, координації рухів, функцій зору, слуху, а також мови і психіки.

Щоб виховати дитину як особистість, максимально адаптовану до незалеж­ного життя у суспільстві, незважаючи на її функціональні порушення, по­трібно засвоїти і керуватися двома правилами ефективної роботи:

1. У кожної дитини є індивідуальний діапазон доступних можливостей, при ретельному вивченні якого можна підібрати найбільш адекватне наван­таження.
2. Гарного результату можна досягти лише у тому випадку, якщо спиратися на грані можливого, а не оглядатися на минулі поразки. Запорука успіху - це планомірна, терпляча і цілеспрямована робота.

Для успішної організації навчального процесу учнів із церебральним пара­лічем учителеві необхідні знання щодо особливостей їхнього психофізично­го розвитку, а також стосовно типових труднощів, зумовлених характером порушення, які спостерігаються під час опанування навчального матеріалу. Ці знання можуть стати у нагоді вчителям та адміністрації шкіл під час пла­нування навчального року, дизайну кабінету, підготовки навчальних мате­ріалів, розміщення за партами та навчальної діяльності загалом.

У дітей з ДЦП можуть бути наявні будь-які з цих симптомів:

• Порушення мовлення.
• Нескоординованість рухів.
• Судоми/напади.
• Нестриманість.
• Загальний та м'язовий біль.
• Довільне виділення слини.
• Відхилення розвитку.
• Важкість у засвоєнні матеріалу.
• Ураження слуху.
• Ураження зору.
• Приступи задухи.
• Підвищений рівень непередбачуваних ситуацій за причини недостатньо­го контролю за м'язовою діяльністю та обмеженої мобільності.
• Довільні рухи уражених частин тіла, включаючи кінцівки, тулуб, обличчя та шию.
• Збільшена чутливість до дотиків.
• Підвищена чутливість до виникнення важких захворювань (наприклад, запалення легень).

Удосконалення шляхів соціалізації дітей з церебральним паралічем є одним з головних педагогічних за­вдань. Сприйнятливість особистості до виховних впливів забезпечуєть­ся наявністю достатнього рівня роз­витку її свідомості, почуттів, харак­теру та навичок поведінки.

До початку навчання вчителеві не­обхідно провести докладну бесіду з батьками про уподобання дитини, її інтереси, улюблені заняття, ігри, з'ясувати, які рухові навички у неї розвинені, і під час якої діяльності вона їх активізує.

Учень з церебральним паралічем отримає значну підтримку завдяки змінам, І

          запропонованим учителем у звичайному навчальному класі. Пам'ятаймо І про те, що діти з церебральним паралічем та обмеженою мобільністю, на- І вчаючись у звичайному класі, отримають чимало від соціальної взаємодії.

В ЯК ДОПОМОГТИ УЧНЯМ З ЦЕРЕБРАЛЬНИМ ПАРАЛІЧЕМ

Спробуйте скористатися порадами з надання підтримки таким учням:

• Підготуйте інших учнів до того, що з ними разом навчатиметься учень з церебральним паралічем (його особливості, потреби, захоплення).
• Розкажіть учням в класі про будь-яке спеціальне обладнання, яким ко­ристуватиметься учень; переконайтеся у тому, що вони зрозуміли, що спеціальне обладнання - це не іграшка.
• Для допомоги можете «призначити» відповідальних однокласників.
• Створіть такий дизайн кабінету, який би не перешкоджав мобільності учня в інвалідній колясці.
• Переконайтеся у тому, що підлога рівна й на ній відсутні килими чи будь- які підвищення поверхні, які можуть зашкодити руху дитини в інвалідній колясці.
• Внесіть необхідні зміни в навчальний процес, наприклад, виділяйте біль­ше часу для виконання певних завдань.
• Працюйте над розвитком навичок вербальної комунікації, використовую­чи рольові ігри.
• Пропонуйте допомогу учню, але допомагайте, лише якщо він погодиться/ попросить про допомогу.
• Знайдіть інші шляхи спілкування, якщо мобільність учня значно обмеже­на. Наприклад, подумайте чим можна замінити підіймання рук.
• У період навчання грамоти діти, які не можуть писати, можуть виконувати завдання на магнітній дошці чи на комп'ютері. Такий підхід допомагає вчителеві перевірити знання учня, а учневі розвивати моторику верхніх кінцівок.
• Під час переходу від завдання до завдання давайте трохи часу на перепо­чинок і повторюйте зміст завдання кілька разів, звертаючи увагу на склад­ні місця.
• Забезпечте наявність необхідних спеціальних адаптованих пристосувань, наприклад, таких, що допомагають утримати у руці ручку/олівець, зошити у косу лінію для письма, комп'ютер, планшет.
• Переконайтеся у тому, що учня залучають до соціальної діяльності, вечі­рок, зібрань та іншої групової діяльності.
• Дозволяйте учню, за потреби, виконання «стретчингових рухів» (рухів на розтягнення м'язів).
• Проводьте руханки на перерві, вправи для зняття втоми очей, вправи на розвиток сенсорики.
• Задля безпеки учень має сидіти за партою, яка розташована близько до виходу.

Варто зауважити, що якщо дитина має ще й порушення слуху та зору, то не­обхідно вживати додаткових заходів, які будуть наведені в інших розділах.

КОЛИ У КЛАСІ НАВЧАЮТЬСЯ ДІТИ З ЕПІЛЕПСІЄЮ

Протягом тривалого часу епілепсія розглядалася як одне захворювання. В сучасному розумінні епілепсія - група різних захворювань, основним про­явом яких є епілептичні напади. Діагноз «епілепсія» може бути встановле­ний лише в тому випадку, якщо у дитини було два чи більше епілептичних приступи, які виникли без чітких провокуючих факторів.

У даний час відомо понад 40 різних форм епілепсії, які відрізняються віком початку захворювання, клінічними проявами і прогнозом. 70-80% випадків захворювань епілепсії добре піддаються лікуванню, деякі форми самостій­но припиняються без терапії у віці 13-15 років.

Епілептичні напади можуть проявитися у людини в будь-якому віці. Найчастіше вони зустрічаються у дітей до 15 років, приблизно половина всіх випадків, які трапляються протягом життя, припадають на цей вік. І саме в цей період життя дитина має відвідувати дитсадок та школу і під­лягає соціалізації.

Учитель, у класі якого навчається учень з епілепсією, має розуміти, як епі­лепсія впливає на навчальні можливості дитини, її поведінку та соціальну взаємодію. Багато дітей з епілепсією не можуть контролювати свої симпто­ми, навіть якщо вони вживають лікарські засоби. Крім того, протиепілеп- тичні лікарські засоби можуть також впливати на пам'ять, навчальні мож­ливості та поведінку. Тому викладач має бути ознайомлений з особливостя­ми даного порушення здоров'я.

ФАКТИ стосовно епілепсії

У дітей з епілепсію можуть виникнути два основні види приступів:

1. Тоніко-клонічні (значні) приступи. Важкі напади, що тривають кілька хвилин і внаслідок яких можуть виникнути конвульсії, крики, випадкові рухи тіла, важкість дихання, проблеми з сечовим міхуром, втрата пам'яті та на­віть втрата свідомості.
2. Малі (тимчасові) епілептичні приступи. Невеличкі напади, які можуть мати місце декілька разів на день. Вони відбуваються протягом кількох се­кунд та інколи навіть непомітні, але спричиняють незначні судоми, несвідо­мий погляд у одну точку, кругові рухи очних яблук тощо.

У більшості дітей хворих на епілепсію приступи настають раптово і неочіку- вано. У певних випадках за пару годин до приступу спостерігається нерво­вість, головний біль, запаморочення.

У різних учнів виникають різні види приступів, але зазвичай спостерігають­ся такі їх прояви: раптове падіння, втрата свідомості, крик, відкриття та від­ведення очей вверх чи в бік, напруження кінцівок, сон після приступу, си­метричне сіпання кінцівок чи м'язів обличчя та тіла, різке раптове падіння, короткострокове завмирання, раптова зупинка мови чи рухів, шум у вухах, невимушений поворот голови в бік та інші.

Діти з епілепсією інколи стикаються з «містичним світлом/аурою» - свого роду попередженням про наближення приступу, що може сприяти ефек­тивнішому реагуванню вчителя на нього. Як правило, аура має дуже ко­роткостроковий характер і продовжується декілька секунд. Залежно від характеру відчуттів, аури поділяються на:

• соматосенсорні (поколювання, відчуття неможливості рухів у кінцівках);
• зорові (раптова короткострокова втрата зору, плями різного кольору, об­рази людей, тварин перед очима, зміна сприйняття форми та величини оточуючих предметів);
• слухові (дзвін у вухах, сторонні голоси, музика, скрип);
• смакові (відчуття будь-якого смаку в роті - солоного, гіркого, кислого, со­лодкого);
• епігастральні (відчуття «метеликів», «збивання вершків» у верхній части­ні живота);
• психічні (раптове відчуття страху, тривоги, відчуттів, які виникали в мину­лому).

Загальні знання вчителя про особливості даного порушення здоров'я допо­можуть налагодити взаємозв'язок з учнем з епілепсією та підготувати його та інших учнів до можливого приступу під час перебування в школі.

ПРАВИЛА ПОВЕДІНКИ І          НАДАННЯ ПЕРШОЇ ДОПОМОГИ ПІД ЧАС ПРИСТУПУ

У випадку приступу у дитини необхідно:

1. За наявності аури, необхідно покласти дитину спиною на підлогу чи пар­ту, розстібнути комірці та звільнити від тісної одежі.
2. Ізолювати дитину від будь-яких предметів, що можуть нанести шкоду (гострі кути, краї, вода).
3. Уважно спостерігати за приступом і поводитися тихо та спокійно. Зафіксувати тривалість приступу.
4. Повернути голову дитини на бік, щоб запобігти аспірації слини і западан­ня язика.
5. При виникненні блювання утримувати дитину (без застосування сили) в положенні на боку.
6. Не давати ніяких ліків і рідин перорально (через рот).
7. Перебувати поряд з дитиною до повного закінчення приступу.
8. Не тривожити дитину після приступу і, у випадку настання сну, дати їй можливість виспатися.

ЕПІЛЕПСІЯ ТА СКЛАДНОЩІ З НАВЧАННЯМ, ПОВЕДІНКОВІ СИМПТОМИ У ДІТЕЙ

Епілепсія у дітей може впливати на їхнє навчання та поведінку у класі. Епілепсія може вразити чи вплинути на такі важливі фактори як: увага, пам'ять, концентрація, організаційні навички, рівень розвитку. Також важ­ливо зазначити, що діти можуть мати «гарні» чи «погані» дні у навчанні, і це буде залежати від інтенсивності нападів.

Варто зазначити, що у дитини з епілепсією також можуть виникати такі емо­ційні та поведінкові стани/ситуації:

• депресія;
• дратівливість;
• фізична агресія;
• спалахи гніву;
• гіперактивність;
• страх та стурбованість;
• перевтома.

Вище зазначені поведінкові стани виявлятимуться не в усіх дітей з епілеп­сією. Але пам'ятайте, що будь-яка помічена агресія та гнів є для людини з епілепсією неконтрольованою, й реагування на цю небезпечну поведінку вимагатиме попереднього планування з боку батьків, вчителя, асистентів, шкільної медсестри та адміністраторів.

Коло проблем, з якими стикаються батьки дітей, хворих на епілепсію, до­сить широке. Найбільш важливими серед них є психологічні проблеми і проблеми, зумовлені безпосереднім впливом епілепсії на якість життя ди­тини.

Згідно з даними нейропсихологічних досліджень, у дітей з епілепсією не­рідко спостерігається нестабільність формування особистості. Не визнаючи авторитету батьків, вчителів, лікарів, деякі хворі на епілепсію діти відчува­ють підвищену довіру до друзів і навіть залежність від них. Разом з тим, можлива й зворотна ситуація, коли діти з епілепсією знаходяться в соці­альній ізоляції. Деякі з них, соромлячись свого захворювання, навмисне не заводять друзів.

Присутність інших дітей при нападах може викликати у хворого на епі­лепсію стурбованість і є однією з багатьох причин, чому у дітей з епі­лепсією виникають складнощі у сфері соціальної взаємодії та чому вони «змушені» вести одинокий спосіб життя та уникати спілкування з ровес­никами.

ПОБІЧНІ ЕФЕКТИ ВІД ВЖИВАННЯ ПРОТИЕПІЛЕПТИЧНИХ ЛІКАРСЬКИХ ЗАСОБІВ

Побічні ефекти від вживання протиепілептичних лікарських засобів добре відомі. Ось деякі найзагальніші симптоми, які можуть виникнути від їх вжи­вання та можуть вплинути на навчання:

• втомлюваність;
• уповільнення мовлення;
• питання, пов'язані з балансуванням/координацією рухів, незграбність;
• запаморочення та нудота;
• зміна настрою;
• втрата пам'яті;
• гнів;
• порушення зору;
• гіперактивність.

Важливо, щоб учитель підтримував контакт з батьками учня з епілепсією та був поінформований про додавання або зміну лікарського засобу або ж про збільшення/зменшення дозування протиепілептичного лікарського засобу, щоб він міг відслідковувати побічні ефекти та поведінкові зміни.

 КІЛЬКА ПОРАД ДЛЯ ВЧИТЕЛІВ:

• зустріньтеся з батьками перед початком навчального року, дізнайтеся більше про їхню дитину, скоординуйте спільні дії, спитайте у батьків, чи можна і як розказати учням в класі про існуючі порушення у їхньої дитини;
• підготуйте учнів в класі до того, що у них буде навчатися учень з епілепсі­єю і що в разі необхідності йому потрібно буде надати допомогу;
• розкажіть учням в класі як правильно треба надати допомогу учневі з епілепсією;
• за потреби, адаптуйте навчальний план;
• запровадьте тематичне викладання;
• використовуйте різні форми подачі матеріалу;
• визначте, скільки часу необхідно учневі, щоб він знову почав працювати у тому ж ритмі, що і до приступу; візьміть це до уваги, щоб відрегулювати навантаження;
• повідомляйте батькам про будь-які зміни у засвоєнні матеріалу їх дити­ною.

В КОЛИ У КЛАСІ НАВЧАЄТЬСЯ УЧЕНЬ З ОБМЕЖЕНИМ СЛУХОМ

Батьки дітей з обмеженим слухом швидко навчаються спілкуватися з ними вдома. Вони знають, як близько необхідно знаходитися, якої гучності має бути їхній голос, щоб дитина зрозуміла сказане.

Якщо застосовувати раннє втручання та наявні технології на кшталт слухо­вих апаратів та кохлеарних імплантів, відставання у мовленні та навчанні, що колись вважались життєвим вироком, можуть бути зведені до мінімуму.

Завдяки цим досягненням у технологіях та розумінню проблеми все більше дітей з ураженням слуху можуть відвідувати дитячі садки та інші навчальні заклади, маючи при цьому особливі навички спілкування та слухання. Але у навчальних закладах існують зовнішні фактори, які впливатимуть на їх можливість слухати, навчатися та спілкуватися зі своїми ровесниками, тому необхідно це враховувати при плануванні навчального та виховного про­цесу для цієї групи дітей.

□

ВАЖЛИВІСТЬ ДІАПАЗОНУ СЛУХАННЯ ТА ГУЧНОСТІ ДЛЯ ДИТИНИ З УРАЖЕННЯМ СЛУХУ

Рівень ураження слуху у дитини необхідно визначати у тихому місці. Варто також враховувати умови визначення «слухового шару» та коригування по­ведінки залежно від додаткових зовнішніх шумів.

Якщо людина, що надає допомогу, чи вчитель виходить за «слуховий шар», дитина починає пильно дивитися, не знаючи чи відбувається спроба спіл­кування, чи ні. Дуже важливо, щоб учень з ураженням слуху під час уроків увесь час перебував близько до викладача.

ФОНОВІ ШУМИ У КЛАСІ

Докладаючи незначних зусиль, діти зі звичайними слуховими можливос­тями можуть «виключити» сторонні звукові елементи, такі як шум дороги, кондиціонера чи розмови. Але дітям з ураженням слуху буде важко від­фільтрувати фонові шуми, і слухові апарати та кохлеарні імпланти також не вирішують цієї проблеми. Усі шуми підсилюються пристроями і надходять до дитини у змішаному вигляді.

Крім того, труднощі може спричинити також різний рівень втрати слуху. Знати про рівень слуху дитини дуже важливо для того, щоб визначити, як структурувати найбільш корисне навчальне середовище у класі. Зменшення рівня фонових шумів повинно бути одним з пріоритетів.

КІЛЬКА ПРОПОЗИЦІЙ ДЛЯ ЗМЕНШЕННЯ РІВНЯ ФОНОВИХ ШУМІВ

• Тримайте вікна зачиненими, у випадку сильних вуличних звуків.
• Вимикайте кондиціонери під час навчання.
• Наполягайте на тому, щоб учні не розмовляли під час усних презентацій.
• Розгляньте доцільність розміщення килима та/або облаштування кабіне­ту звукопоглинаючими стінами.
• Використовуйте FM-пристрої, щоб покращити співвідношення звукового сигналу до шуму.

Коли діти з порушенням слуху намагаються вчитися у гучному, недружньо­му до їх потреб оточенні, їхні навчальні можливості значно знижуються.

Намагання почути урок у подібних умовах буде схоже на спробу скласти пазл, коли половина його складових відсутня. Але якщо належні розум­ні пристосування будуть забезпечені, такі діти зможуть насолоджуватися шкільним життям і досягати вершин так само, як і їхні ровесники зі звичай­ними слуховими можливостями.

В КІЛЬКА ПОРАД, ЯК ДОПОМОГТИ ДИТИНІ З УРАЖЕННЯМ СЛУХУ

• Під час уроків використовуйте наочні демонстраційні матеріали.
• Пишіть основні моменти на дошці.
• Надавайте роздаткові матеріали з важливою інформацією з теми.
• Говоріть голосно, чітко та рівно. Деякі діти можуть чути, але сприймають окремі звуки спотворено. Тому необхідно добирати необхідний рівень звучання. Іноді достатньо лише понизити висоту голосу, оскільки дитина втратила здатність сприймати високі частоти.
• Перед тим як починати розмову чи опис завдання приверніть увагу всіх дітей.
• Не змінюйте тему раптово, без попередження. Використовуйте перехідні фрази.
• Під час викладання повертайтеся обличчям до дітей.
• Організовуйте роботу в кабінеті таким чином, щоб діти сиділи колом чи щоб ви могли бачити кожного.
• Говоріть повільно і повторюйте основні моменти іншими словами/ пере­фразовуйте.
• Дозвольте використовувати диктофони.
• Забезпечте подачу інформації, завдань на електронних носіях.
• Посадіть учня разом з однокласником/другом, щоб, в разі необхідності, той надав йому допомогу.
• Не забувайте про засоби безпеки в надзвичайних ситуаціях в класі та шко­лі для цієї групи дітей.

КОЛИ У КЛАСІ НАВЧАЮТЬСЯ ДІТИ З ОБМЕЖЕНИМ ЗОРОМ

Якщо діти мають проблеми із зором, їхня можливість навчатися та ефектив­ність здобуття знань буде зниженою. Обмежений зір спричинить те, що діти не в змозі будуть виконувати завдання через фізичні чи емоційні фактори. Проблеми із зором негативно позначаються на процесі сприймання, що ха­рактеризується великою загальмованістю, вузькістю огляду, заниженістю точності. У зв'язку з цим зорові уявлення дітей недостатньо чіткі, яскраві, часто спотворені.

З віком вимоги до зорової діяльності збільшуватимуться, адже завдан­ня будуть складнішими. Розмір шрифта у друкованих підручниках змен­шуватиметься, а кількість домашніх завдань значно збільшуватиметься. Очікування вчителя стосовно пошуку учнями відповіді «з першого погляду» також буде не на користь учнів з порушенням зору.

Існує багато загальних дитячих хвороб очей, які можуть спричинити об­меження зору. Важливо при цьому, щоб учитель знав, які умови потрібно змінити, щоб бути в змозі скоригувати навчальний процес для допомоги учню. Наприклад, якщо у дитини діагностували фотофобію (страх світла) чи альбінізм, потрібно вжити належних кроків для того, щоб зменшити рівень освітлення та відблисків; якщо дитина не розрізняє кольори, урок для цієї дитини не може ґрунтуватись на основі кольорових елементів вправ.

Поговоріть з батьками і попросіть у них письмовий висновок від педіатра чи офтальмолога/окуліста. Зазвичай батьки з радістю діляться власним досві­дом, а також інформацією, яка може допомогти їхній дитині стати успішною.

 ПОІНФОРМОВАНІСТЬ УЧИТЕЛЯ Є ВАЖЛИВОЮ

         Знання вчителем певних питань та просте спостереження зо учнями І в класі можуть допомогти визначити дітей, у яких проблеми із зором.

Досвід спостереження за діяльністю у класі підтверджує, що проблеми із зором можуть виникнути у дітей у будь-якому віці, тому важливо, щоб вчи­телі звертали увагу на симптоми, які можуть бути легко помітні під час пе­ребування у школі. Якщо вчитель підозрює існування проблеми, необхідно повідомити батьків про необхідність провести професійну діагностику зору дитини.

СИМПТОМИ ПРОБЛЕМ ІЗ ЗОРОМ

• Косі чи напружені погляди при намаганні подивитися на дошку. Такі діти нерідко не встигатимуть завершити роботу у визначений термін, оскільки їм важко буде побачити написане.
• Частий головний біль, особливо після обіду. Більшість роботи з читання та на дошці проходять зранку, тому після обіду діти, у яких є проблеми із зором, можуть скаржитися на головний біль, який виник у результаті на­пруження очей.

• Під час читання діти, які тримають книжки дуже близько чи дуже далеко, можливо, намагаються вибрати оптимальну дистанцію для того, щоб не виникло проблем з баченням літер.
• Часте потирання очей або відчуття їх втомлюваності та подразнення.
• Помітна перевага одного ока та тенденція натикатися на предмети. Ці проблеми можуть свідчити про проблему із зором, що називається амблі- опія (стан, у якому чіткість бачення одним оком є нижчою за норму).

. Важкість під час розрізнення кольорів. Це частіше трапляється у хлопчи­ків, ніж у дівчат, хоча може бути у всіх.

• Діти, які скаржаться на те, що слова на сторінці переміщаються або зни­кають. Цей симптом свідчить про наявність синдрому Ірлена - проблеми з візуальною обробкою інформації.
• Якщо дитина не може бачити чогось необхідного для завершення завдан­ня, ви помітите, що вона звернеться до іншого учня за допомогою, попро­сить чиїсь окуляри, підійде ближче чи просто займеться більш приємною діяльністю, тоді як усі інші працюватимуть над виконанням завдання. Ця поведінка - відволікання від виконання завдання - інколи вважається проблемою з нестачею уваги, тоді як насправді це може свідчити про не- діагностовані проблеми із зором.

ВИКОРИСТОВУЙТЕ «РОЗУМНІ ПРИСТОСУВАННЯ» ТА ДОПОМІЖНІ ТЕХНОЛОГІЇ

• Учителі можуть також надавати учням з обмеженим зором такі засоби: темні олівці/ручки, збільшуючі окуляри, папір з товстими лініями, лампу для читання, головні убори (кепки, шляпи з полями) для зменшення рівня відблисків, книжки, надруковані великим шрифтом, програми для читан­ня екрану/програмне забезпечення, комп'ютер, планшет, словники, що розмовляють, проектор.
• Якщо учень носить окуляри, можна забезпечити наявність запасної пари у класі на випадок, якщо він забуде чи загубить власні.
• Роздаткові матеріали повинні бути надруковані великим, простим шриф­том на білому папері для максимального контрасту. Деякі презентації, що показуються у класі, можуть містити тримірні об'єкти, а не картинки/ма­люнки. Тривалість зорової роботи не має перевищувати 15 хв. При надан­ні завдань більш доцільним є використання вербального способу, точних словесних інструкцій.
• Учень з порушенням зору під час уроків має сидіти ближче до місця виконан­ня дій. Залучайте його до демонстраційних заходів під час уроку, щоб він мав можливість максимально отримати досвід від практичного навчання.
• Учням з підвищеною чутливістю до світла має бути дозволено носити щит­ки, що захищають від світла та відблисків, або кепку/шляпу; також вони мають сидіти подалі від вікон, з яких надходить світло чи які відблиску­ють. Якщо світло віддзеркалюється від глянцевих поверхонь парт, для покриття таких поверхонь можна використовувати маленьку скатертину. Крім того, використовуйте під час уроків звичайну темну шкільну дошку, а не глянцеву білу для роботи з маркерами; обмежте всі зорові подразники, що віддзеркалюють. І навпаки, якщо дитина потребує більше світла, для роботи може бути надано настільну лампу.

Особливо важливо, щоб учителі намагалися задовольнити практичні по­треби учнів з порушенням зору, оскільки від зорової діяльності залежить успіх навчання. Використання різних навчальних стратегій та інструментів допоможе підвищити ефективність отримання знань і також забезпечить дружнє оточення для дитини з особливими потребами.

МОБІЛЬНІСТЬ ТА НЕЗАЛЕЖНІСТЬ ДЛЯ ДІТЕЙ З ПОРУШЕННЯМИ ЗОРУ

Незалежність - це термін, який сприймається людьми по-різному, але вклю­чає можливості робити власний вибір та вести самостійне життя.

         Зазвичай ми очікуємо, що більшість людей, ставши дорослими, будуть не-  залежними, але всі ми протягом усього життя продовжуємо залежати від наших родин та друзів і тих чи інших життєвих ситуацій.

Мобільність - це ключове питання для усіх осіб з порушенням зору. «Кількість» незалежності, якої може досягти людина, тісно пов'язана з тим, наскільки вона мобільна.

Незалежне пересування у навколишньому середовищі потребує двох нави­чок - взаємозалежних та однаково важливих:

1. Орієнтація - це усвідомлення простору та розуміння у ньому «положен­ня тіла», процес використання усіх органів відчуття тіла для того, щоб ви­значити своє положення по відношенню до усіх інших важливих об'єктів оточення.
2. Мобільність - це можливість безпечно пересуватися в навколишньому середовищі.

Орієнтування стосується створення «розумової карти» того, де перебуває людина стосовно оточення; а мобільність стосується фізичного пересуван­ня з одного місця на інше.

Вільне переміщення ігровим майданчиком, впевнене користування ігро­вими механізмами, зустріч із друзями для спільного походу до магазину чи до клубу - все це значною мірою залежить від навичок мобільності та орієнтації.

Багато незрячих дітей, або тих, хто має обмежений зір, не зможуть здобу­ти щоденних навичок, тільки спостерігаючи за іншими людьми. На початку вони потребуватимуть підтримки у «безпечному орієнтуванні» у незнайо­мому оточенні. Дитина може розвинути необхідні їй навички та впевненість у рухах лише через досвід.

Під час перебування дитини в школі важливо, щоб вона використовувала кожний шанс навчання через практичні дії, а вчителі та однокласники з ро­зумінням ставилися до даної ситуації.

Для навчання спеціальним навичкам мобільності та орієнтування потрібно буде залучати фахівців. Роль нефахівців полягає у тому, щоб підтримувати розвиток цих навичок, надаючи дітям можливості практикувати їх у щоден­ному житті.

Довга тростина є найбільш визнаним допоміжним засобом, який разом із собакою-поводирем став універсальним символом незрячих людей. Деякі діти, які не потребують тренінгу з пересування за допомогою довгої трос­тини, повинні все одно носити із собою символічну тростину, щоб попере­дити інших громадян, зокрема водіїв машин, про факт того, що вони мають знижений зір.

ДОСТУПНІСТЬ ВІДПОЧИНКУ ТА РОЗВАЖАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Під час інклюзивного навчання діти з порушенням зору повинні залучати­ся до позакласної діяльності у школі та за її межами нарівні зі своїми «зря­чими» ровесниками. Участь у клубах, гуртках та діяльності разом з іншими дітьми є важливою складовою соціальної інклюзії для незрячих дітей.

Також важливо надавати можливість дітям, що мають проблеми із зором, спілкуватися один з одним для того, щоб вони могли поділитися набутими знаннями, проблемами, досвідом.

Приклад з оцінювання мобільності, який можна застосовувати для визначення наявного рівня навичок дитини та тих навичок, які мають бути розвинуті

Асистент

Інколи дуже важливо та бажано, щоб людину з обмеженим зором спершу су­проводжували певним маршрутом пересування. Маленькі діти доволі природ­но тримають за руку одного з батьків, опікуна, асистента-помічника і просто розмовляють, йдучи поруч. У цьому випадку дорослий має можливість роз­винути усвідомлення дитиною того, яким чином вона рухається у просторі, а також привернути увагу дитини до важливих підказок, особливих елементів наявних в оточуючому середовищі. Цей неформальний тип «скеровування» ві­діграє важливу роль у підтримуванні уважного ставлення дитини до оточення.

Іг=СИ для дітей з порушеннями зору важливо практикувати техніку «зрячого асистента» якомога раніше, щоб ця звичка стала ніби вродженою.

КОЛИ У КЛАСІ НАВЧАЮТЬСЯ ДІТИ З РОЗЛАДАМИ СПЕКТРУ АУТИЗМУ

Що потрібно знати про аутизм?

Аутизм - довічне порушення розвитку, яке впливає на комунікацію і відносини з іншими людьми, а також на сприйняття і розуміння навколишнього світу. Аутизм зустрічається набагато частіше, ніж при­йнято думати. За останніми даними кож­на 65 дитина у світі страждає розладом спектру аутизму в тій чи іншій формі.

Усіх дітей і дорослих людей з аутизмом об'єднують труднощі у певних сфе­рах, але цей розлад по-різному на кожній окремій людині. Крім того, люди з аутизмом зазвичай відрізняються гіпер- (підвищеною) або гіпо- (зниженою) чутливістю до звуків, дотиків, смаків, запахів, світла чи кольору.

Однією з форм аутизму є синдром Аспергера. Діти та дорослі з синдромом Аспегрера, як правило, володіють інтелектом в межах норми або вище нор­ми, мають набагато менше проблем з мовою, ніж інші люди з аутизмом. Однак у них все одно є певні труднощі з розумінням і сприйняттям мови оточуючих.

Діагностика захворювання проводиться медичним спеціалістом, напри­клад, дитячим психіатром. Формальний діагноз є важливим, тому що він допомагає людині з аутизмом (і її близьким) зрозуміти, чому вона відчуває певні труднощі, і що можна зробити з цього приводу.

Як люди з аутизмом сприймають світ?

Всі діти/дорослі з аутизмом відчувають складнощі в трьох областях, які на­зивають «тріадою порушень при аутизмі».

До цієї тріади відносяться:

• труднощі із соціальною комунікацією;
• труднощі із соціальною взаємодією;
• труднощі із соціальною уявою.

Труднощі із соціальною комунікацією

Діти з аутизмом відчувають труднощі як з вербальною, так і з невербаль­ною мовою. Більшість дітей сприйматиме все, що говориться, буквально. Крім того, дітям з аутизмом важко використовувати і розуміти:

• вираз обличчя або тон голосу;
• жарти та сарказм;
• ідіоми та приказки.

Деякі діти з аутизмом не можуть говорити взагалі, або їхня здатність ви­користовувати мову дуже обмежена. Але учень може спілкуватися за допо­могою інших методів альтернативної комунікації, наприклад, друкувати на комп'ютері, використовувати мову жестів або систему карток з візуальними символами. Буває і так, що навички мовлення розвинені дуже добре, але є труднощі в побудові діалогу, в зацикленості на власних інтересах та ігнору­ванні реакції співрозмовника.

Труднощі у соціальній взаємодії

Дітям з аутизмом часто складно розпізнати або розуміти емоції і почуття інших людей, а також складно висловити свої власні. Через це вони мо­жуть зазнавати додаткових труднощів у соціальних ситуаціях в школі, а саме:

• не розуміти неписані соціальні правила, які зазвичай засвоюються неусві- домлено. Наприклад, вони можуть стояти занадто близько до іншої люди­ни або починати розмову з недоречної теми;
• здаватися байдужими, тому що вони можуть не розуміти, що відчувають інші;
• віддавати перевагу проведенню часу на самоті і не шукати товариства інших дітей.

Труднощі із соціальною взаємодією можуть призводити до того, що дітям з аутизмом буде важко завести друзів у класі та зберігати дружбу. Вони мо­жуть прагнути до дружби і спілкування, однак не будуть впевнені, як цього досягти.

Труднощі із соціальною уявою

Соціальна уява дозволяє нам розуміти і передбачати поведінку інших лю­дей, розуміти абстрактні ідеї і уявляти ситуації поза нашим безпосереднім досвідом.

Однак не треба плутати труднощі із соціальною уявою і відсутність уяви. Багато людей з аутизмом мають виняткові творчі здібності, наприклад, вони можуть бути видатними художниками, музикантами чи письменниками.

Труднощі із соціальною уявою призводять до того, що дітям з аутизмом складно:

. розуміти й інтерпретувати думки, почуття і дії інших людей;

• прогнозувати наперед;
• розуміти концепцію небезпеки, наприклад, чому краще не вибігати на проїжджу частину дороги;
• брати участь в іграх і заняттях, що вимагають уяви: іноді діти з аутизмом практикують ігри, що вимагають уяви, проте вони воліють програвати одну і ту ж сцену знову і знову;
• впоратися з новими або незнайомими ситуаціями.

Характеристики аутизму

Конкретні характеристики аутизму можуть проявлятися в окремих випад­ках по-різному. Люди з аутизмом можуть мати такі особливості:

1. Любов до рутини. Наприклад, правила можуть мати величезне зна­чення: дитині з аутизмом може бути важко спробувати інший підхід, коли вона вже освоїла «правильний» спосіб щось робити. Сама ідея змін може викликати сильний дискомфорт у таких дітей.
2. Сенсорна чутливість. Відчуття (зір, слух, смак, дотик, сприйняття відстані) можуть занадто посилюватися (гіперчутливість) або можуть бути значно знижені (гіпочутливість). Нерідко гіпочутливість пов'язана з тим, що люди починають розгойдуватися, кружляти на місці, трясти руками і робити інші повторювані рухи. Ці рухи є неусвідомленою спробою стимулювати свої почуття. Варто підготувати інших дітей до можливості виникнення таких ситуацій, щоб не викликати у них відчуття неприйнятності.
3. Інтенсивні спеціальні інтереси. ^
4. Порушення навчання.

На допомогу вчителю

Якщо в класі буде навчатися дитина з розладами спектру аутизму, вчителю та адміністрації школи необхідно на початку навчального року зустрітися з батьками для обговорення того, як школа може підтримати цього учня та реалізувати його освітні потреби.

У розмові з батьками вчитель має дізнатися про сильні сторони учня та його специфічні інтереси, особливості прояву станів та почуттів, успішні стратегії дій, які використовуються вдома і які можуть бути застосовані в школі.

Співпрацюючи з батьками та учнем, вчитель може спланувати свою роботу та роботу міждисциплінарної команди для надання необхідної підтримки. Також необхідно узгодити з батьками, чи хочуть вони поділитися специфіч­ною інформацією про аутизм з однокласниками і як саме.

Розділ III. Як працювати з дітьми з особливими освітніми потребами: практичні поради

Вчитель має дізнатися якомога більше по те, як цей стан може вплинути на включення до спільноти та навчання дитини з аутизмом. У цьому йому можуть допомогти фахівці, література, батьки. Розуміння ситуації допомо­же прийняти правильне рішення для підтримки успішності учня в класі. Розглянувши труднощі та особливості наведемо деякі поради щодо дій, які допоможуть вчителям.

Труднощі із соціальною комунікацією

• Мова вчителя (усна та письмова) повинна бути максимально зрозумілою із семантичної та прагматичної точки зору.
• Дитині з аутизмом легше спілкуватися та розуміти, якщо інші говорять чітко, послідовно та залишають паузи між словами та реченнями.
• Якщо вчитель ставить запитання до дитини з аутизмом, необхідно пере­конатися, що в неї було достатньо часу, щоб обміркувати поставлене за­питання.
• Інформацію треба викладати дуже повільно - краще нехай дитина з ау­тизмом засвоїть меншу кількість інформації, ніж не засвоїть нічого.
• Учитель повинен мати на увазі, що таким дітям складніше сприймати ін­формацію на слух, ніж у візуальному або текстовому вигляді, тому, напри­клад, питання, які будуть ставитися до всього класу, необхідно заздале­гідь записати великими літерами на дошці, це значно полегшить дітям з аутизмом участь у груповій роботі.
• Надавайте інформацію різними шляхами - підкріплюйте вербальну інфор­мацію візуальною (система карток із символами, фотографії, діаграми, схе­ми, таблиці тощо), мовою жестів, письмово (на дошці або за допомогою комп'ютера). Для цього, заздалегідь у співпраці з батьками та фахівцями, визначте, які засоби альтернативної комунікації найбільш ефективні саме для цієї дитини.
• Переконайтеся, що кожне завдання, яке ви даєте учню, має чіткий поча­ток та кінець, чіткі інструкції, достатній час для його завершення і приклад виконання завдання.
• Поділіть великі завдання на маленькі, на окремі кроки і навчіть дитину виконувати кожний крок поступово. Створіть певну кількість картинок для кожного кроку завдання, якщо це необхідно.
• Структуруйте завдання на відповідному рівні для учнів, щоб рівень вико­нання складав 80-90%.
• Якщо учень має ехолалію (порушення мовлення, яке виникає в тих ви­падках, коли дитина дослівно повторює слова та фрази, які почула), ви­користовуйте відповідні слова для повторення з дитиною саме з цих слів та фраз. Це знизить рівень тривожності та допоможе дитині зосередитися на процесі навчання.

. Поставте позначки/піктограми на особистих речах, навчальних матеріа­лах та об'єктах фізичного середовища так, щоб учень міг легко орієнту­ватися. Наприклад, виділіть інформацію про місце знаходження туалету, виходу/входу з класу, кімнати відпочинку, шкільної їдальні тощо.

Труднощі із соціальною взаємодією

• Використовуйте соціальні приклади (історії), щоб допомогти пояснити і заохотити до необхідної поведінки в конкретних ситуаціях.
• Одночасно з навчанням взаємодійте з іншими, звертайтеся по допомогу, дякуйте, використовуйте жести ввічливості більш виразно, ніж зазвичай, показуючи таким чином приклад.
• Допомагайте учневі бути більше незалежним. Надавайте можливість обирати, коли це можливо.
• Описово та чітко навчайте, практикуйте соціальні навички, такі як розуміння емоцій, мови тіла і виразу обличчя, міміки (наприклад, як додаткові вправи, розминки). Всім соціальним навичкам, емоціям та їх проявам дитина з ау­тизмом навчається так само, як вона навчається читанню та письму.

Труднощі із соціальною уявою

• Виховуйте навички в різних умовах, щоб забезпечити розуміння і узагаль­нення в різних середовищах.
• Використовуйте соціальні приклади (історії), щоб допомогти пояснити концепцію небезпеки, наприклад, чому краще не вибігати на дорогу.
• Забезпечуйте чіткі наслідки, послідовність, структуру і план дій, як для конкретної дитини, так і для всього класу.
• Правила мають бути конкретними, чіткими, записаними і послідовно впровадженими.
• Будь-які зміни необхідно пояснювати та ретельно готувати дитину до них. Любов до рутини
• Сплануйте графік денних і місячних дій та дотримуйтесь його, щоб допо­могти дитині з комунікацією і знизити рівень тривожності.
• Чітко дотримуйтеся повсякденних ритуалів та правил, які ви запроваджу­вали в класі.
• Попередьте учня про зміни (денного розпорядку, зміни кімнат для про­ведення занять) до їх виникнення, адже зміни зазвичай «псують» настрій учням з аутизмом та погіршують поведінку.

Сенсорна чутливість

• Уважно слідкуйте за поведінкою дитини з аутизмом. Сенсорне переванта­ження потребує негайного сенсорного відпочинку:

• такі діти можуть мати занижений або завищений больовий і темпера­турний поріг, тому треба уважно слідкувати за станом дитини та умова­ми навколишнього середовища;
• такі діти часто мають знижену пропріоцепцію. Це може призводити до самостимулючої поведінки (розгойдування, кружляння, рухи руками), тому не треба дуже акцентувати увагу на цих проявах поведінки. Це може бути наслідком сенсорного перевантаження.

• Наслідком порушень пропріоцепції може також бути незграбність рухів та складнощі з дотримуванням дистанції з іншими людьми, порушен­ня «дрібної моторики» (наприклад, складнощі із зав'язуванням шнурків тощо), тому треба:

• підтримувати дитину, коректно пояснювати іншим дітям особливості по­ведінки та вчити їх засобам допомоги особливій дитини;
• рекомендувати батькам уникати в одязі дитини шнурків, ґудзиків, за­мінюючи їх липучками, блискавками; використовувати брюки та спідниці на резинці.
• для розвитку дрібної моторики надавайте перевагу фізичним завдан­ням, а не письмовим.

• Необхідно зменшити кількість відволікаючих подразників:

• прибрати настінні прикраси;
• відмовитися під час занять від прикрас в одязі, біжутерії, духів та косме­тики, яка має запах;
• зачинити вікна та двері задля зниження фонових шумів;
• відкладайте чи ховайте речі, коли вони не є необхідними учню саме за­раз. Показуйте та надавайте лише матеріали, які необхідні для виконан­ня завдання.

• Розглядайте зміни у середовищі або специфічні інструменти для того, щоб допомагати сенсорним потребам, наприклад, різноманітні сенсорні іграшки іноді можуть допомогти дитині зосередитися на виконанні за­вдання.

Уникайте:

• великого скупчення людей;
• місць зі сторонніми шумами, наприклад фонтанами тощо;
• різких неприємних звуків;
• фотографування зі спалахом;
• флюорисцентного освітлення (лампи денного світла). Для аутистів завжди краще використовувати природне освітлення або звичайні лампи розжа­рювання.

Спеціальні інтереси

. Використовуйте інтереси учнів для їх подальшого розвитку (наприклад, якщо учень любить авто, нехай він рахує їх, щоб розвивати цифрові нави­чки).

• Спокійно, але наполегливо перенаправляйте увагу учня, якщо він надмір­но зосередиться на своїй зоні інтересів.

Порушення навчання

• Використовуйте послідовні, узгодженні реакції, щоб управляти деструк­тивною формою поведінки. Якщо необхідно, більш глибоко розгляньте причини поведінки дитини.
• Забезпечуйте відповідальний супровід та нагляд впродовж вільного часу.
• Використовуйте соціальні приклади (історії), щоб допомогти пояснити і заохотити до необхідної поведінки в конкретних ситуаціях.

Питання для самоконтролю

Коли до класу приходить дитина з певними функціональними пору­шеннями, і ми ознайомилися з наслідками цих порушень, перед тим як планувати навчальний процес, необхідно подумати над такими пи­таннями:

• Чи потрібні подальші бесіди з батьками, щоб краще зрозуміти сильні сторони учня та його потреби?
• Чи потрібне Вам цільове професійне навчання, якщо так, то які кон­кретні теми і стратегії необхідно вивчити?
• Чи необхідні консультації з правових питань? Якщо так, які питання і теми необхідно розглянути?
• Чи необхідні консультації із зовнішніми постачальниками послуг (на­приклад, реабілітологом, фахівцем з орієнтування тощо ). Якщо так, які питання і теми необхідно розглянути?
• Чи необхідні додаткові оцінювання для надання допомоги в плану­ванні навчальної програми для таких учнів? Якщо так, на які питання необхідно відповісти?
• Чи необхідний учням сервіс від зовнішніх постачальників послуг? Якщо так, то які наслідки застосування цих послуг?

« повернутися