НАДАННЯ ЕКСТРЕНОЇ МЕДИЧНОЇ ДОПОМОГИ ПОСТРАЖДАЛИМ НА ДОГОСПІТАЛЬНОМУ ЕТАПІ В УМОВАХ БОЙОВИХ ДІЙ/ВОЄННОГО СТАНУ

  Об’єм надання екстреної медичної допомоги постраждалим визначається тактичною ситуацією. Під час надання допомоги вживаються такі терміни:

І. Зона «Прямої загрози» – місце активних бойових дій, ефективного вогню противника; а також ситуація, коли дія зовнішніх чинників є більш загрозливою для постраждалого, ніж отримані пошкодження – руйнування/пожежа будинку тощо

ІІ. Зона «Непрямої загрози» – не має ефективного вогню противника або периметр зони контролюється. В цій зоні відсутня пряма загроза, однак персонал, який надає допомогу, повинен пам’ятати, що ситуація досить швидко може змінитися. Завжди слід постійно оцінювати ризики, що існують в умовах зоні непрямої загрози, а також загрози життю та здоров’ю постраждалого через затримки евакуації.

ІІІ. Зона евакуації – місце, яке віддалене від зони ведення активних бойових дій та є безпечним, зона з якої проводиться евакуація постраждалих.

  В зоні «Прямої загрози» (ПЗ) виправдано застосування мінімального переліку медичних маніпуляцій, оскільки ризик отримання додаткових травм постраждалим або безпосереднє травмування медичного персоналу є надзвичайно високим (наприклад, внаслідок вогню озброєних осіб або чинниками зовнішнього середовища – палаючі конструкції будівель, дія токсичних речовин тощо). Слід врахувати, що в цій фазі може існувати обмеження в медичному обладнанні, або у неможливості його повного застосувати, враховуючи тактичну ситуацію. Пріоритетним в цій зоні є особиста безпека фахівців ЕМД та пошук укриття. Порадьте постраждалому рухатись в укриття і при можливості надати собі допомогу. Якщо постраждалий не може самостійно пересуватися або якщо тактична ситуація дозволяє – евакуюйте постраждалого до укриття. При вирішенні питань переміщення постраждалого слід враховувати можливі перепони та загрози оточуючого середовища: зруйновані будівлі, пожежі, наявність хімічних, біологічних чи радіоактивних елементів в зоні ураження тощо. При переміщенні постраждалого намагайтесь мінімізувати у нього отримання додаткових травм. За необхідності та можливості, припиніть горіння на постраждалому. Якщо у постраждалого є масивна зовнішня кровотеча і тактична ситуація не дозволяє вам наблизитися до нього – рекомендуйте йому самостійно зупинити/обмежити кровотечу, шляхом прямого притискання рани або накладання турнікета максимально високо, якщо кровотеча з кінцівки.

    Для зупинки кровотечі рекомендовано використовувати турнікети типу САТ, а за їх відсутності – наявне табельне оснащення. Якщо місце масивної зовнішньої кровотечі не очевидне, накладіть кровоспинний турнікет максимально високо на кінцівку. Якщо ідентифікуєте краї рани, накладіть турнікет на 5-7 см вище кровотечі. Не намагайтеся записати час накладання турнікет у в зоні «Прямої загрози», зробите це відразу, як дозволить тактична ситуація. Подальше надання екстреної медичної допомоги постраждалому, що евакуюється, слід відкласти до наступних етапів/зон. Якщо евакуація постраждалого без свідомості тимчасово неможлива, поверніть його на живіт або в стабільне бокове положення.

  В зоні «Непрямої загрози» (НПЗ) при наявності декількох постраждалих проведіть медичне сортування. У постраждалих з порушенням свідомості слід вилучити всю наявну зброю та засоби зв’язку. Обстежте постраждалого на предмет масивної зовнішньої кровотечі та за  її наявності – зупиніть доступним методом. Для зупинки кровотечі з кінцівок рекомендовано використовувати турнікети типу САТ, за їх відсутності наявне табельне оснащення. В цій зоні кровоспинний турнікет накладається вище візуального краю рани на  5-7 см. У випадку, якщо кровотеча не зупинена накладанням першого турнікета, накладіть другий турнікет вище та безпосередньо близько, на скільки це можливо, біля першого, або скористайтесь іншим методом контролю кровотечі. Для зупинки вузлових кровотеч, виконайте тампонування рани за допомогою хімічних гемостатичних засобів або за їх відсутності – марлевими відрізами. Виконайте прямий тиск на рану протягом 3 хвилин, якщо для тампонування використовували хімічні гемостатичні засоби, та протягом 10 хв – якщо для тампонування використовували марлеві відрізи. У момент заміни – використовуйте, як проміжний захід- прямий тиск на рану.  При вузлових кровотечах, за наявності, слід використати вузловий турнікет. Під час його підготовки слід затампонувати рану гемостатичним засобами та здійснювати прямий тиск на рану. З метою зупинки зовнішньої кровотечі з ран голови або шиї, якщо можна легко сумістити краї рани, у якості основного варіанту може використовуватися пристрій iTClamp (або аналоги). Перед застосуванням iTClamp рекомендовано виконати тампонаду рани гемостатичним засобом. iTClamp не потребує додаткового прямого тиску на рану якщо використовується окремо, або у поєднанні з іншими гемостатичними засобами. Якщо iTClamp накладається на рану шию, необхідно проводити часту переоцінку стану прохідності дихальних шляхів та звертати увагу щодо наявності гематоми шиї, яка може збільшуватись, та потенційно спричинити порушення прохідності дихальних шляхів. У випадку швидкого наростання гематоми шиї та виникненні загрози прохідності дихальних шляхів розгляньте необхідність використання надгортанних засобів та інтубацію трахеї. Не слід накладати iTClamp безпосередньо на рани, які розміщенні ближче 1 см. від краю орбіти.

  Проведіть швидкий огляд на предмет наявності геморагічного шоку (знижений рівень свідомості (за відсутності черепно-мозкової травми) та/або різко ослаблений або відсутній пульс на променевій артерії, низький АТ) та розгляньте необхідність негайного лікування шоку. Зважаючи на механізм травми постраждалого, визначення ознак шоку та його лікування слід розпочинати якомога швидше: при наявності достатньої кількості фахівців робити це одночасно з оцінкою та забезпеченням прохідності дихальних шляхів. У випадку, якщо є обмеження ресурсів та постраждалий без свідомості визначайте ознаки шоку і розпочинайте його лікування , відповідно до стандартного підходу CАВСDE.

   Дії та об’єм надання екстреної медичної допомоги в зоні евакуації проводяться медичними працівниками. Слід зважати на ознаки наростання внутрішньочерепного тиску: двостороннє розширення зіниць, яке супроводжується зниженням рівня свідомості, брадикардією та артеріальною гіпертензією. У випадку їх наявності:

• підняти голову пораненого під кутом 30 градусів до тіла.
• виконувати гіпервентиляцію постраждалого з частотою 20 за 1 хв.;
• якщо є капнограф: корегуйте вентиляцію по рівню капнографії до досягнення показника СО2 в кінці видиху 3035 мм рт. ст.;
• для гіпервентиляції має використовуватися максимальна концентрація кисню.
• не проводьте гіпервентиляцію, доки не визначено ознак наростання внутрішньочерепного тиску.

    За можливості підтримуйте постраждалого, пояснюйте свої дії. Важливо підтримувати постійну комунікацію з координатором на місці, закладами охорони здоров’я до яких здійснюється госпіталізація.

 

Лікар загальної практики сімейної медицини Вапнярського МЦ ПМСД

Світлана ЗЛЕНКО.