Спогади про голодомор жителів с.Колоденка Вапнярської ОТГ
Із спогадів про голодомор - с.Колоденка
Накорнєєв Григорій Іванович
(1915 - 1997 )
Важко було і нам пережити той незабутній тридцять третій рік. Але проти людей ще пів біди. Була у нас сім’я велика, але була у нас і корова. Видоїть мама корову, дасть потроху дітям, а то візьме на базар, продасть та купить якихось сто грамів хліба, чи якусь крупинку.
Пензар Ірина Яківна
(1909року народження )
Жили ми дуже бідно. Сім’я була велика у нас - ми з чоловіком та троє дітей. Ходила по полях з дітьми, збирали колоски, гнилу бараболю, пекли млинці, отак і їли їх. На базарі вимінювали за кожух чи спідницю трошки муки. Рвали цвіт акації, отак перемішували муку з тим цвітом і пекли такі палянички. Ходили в ліс збирати жолуддя, товкли їх та так і їли.
Дашківська Марія Іванівна
(1910 року народження )
Була у нас сім’я велика. Ми з чоловіком і сином жили коло батьків. А у батька було ще двоє синів і дочка. Було дуже важко приховати на горищі трохи кукурудзи і ту прийшли і забрали. А у мене дитина мала, їсти дай – плаче, а дома і крупинки немає. То я ходила на базар, все повимінювала на жменьку круп якихось, чи за кришку сухого чорного хліба. Два мої брата померли з голоду, батько не витерпів і теж помер.
Збирали на полі гнилу бараболю, і то не завжди вдавалось і її додому принести. Ходили по хатах все вигрібали до останньої зернинки, до останньої крупинки.
Стецюк Василь Дмитрович
(1927 року народження)
Приходили по 10-15 чоловік до хати, все вигрібали, все вимітали, не лишали ніде і крупинки, ніякої зернинки. Забирали геть кожухи, штани, взуття, все що хотіли. Була у нас у ямі закопана бочка з капустою, думали буде хоч на який борщ, або що. Батька за те побили дуже, що заховав капусту, а ми лишилися голодні і босі. Знаю, понаїжджали у село чужі люди, ходять по хатах, все трясуть, дітей почали ловити, убивати і з’їдати. Несем ми з мамою і маленькою сестричкою трохи бараболі, що на полі назбирали, і кілька колосків під сорочкою. Підійшли двоє, побили маму і забрали у нас усе, що було. Пішли ми додому плачучи з пустими руками. Прийшли , а дома іще гірше – батько спух, що уже і говорити не міг, брат помер. Не встигли поховати брата, помер батько. Літо і осінь дуже були тяжкі. В колгоспі нічого не платили, хліба не давали, люди мерли сім’ями. Ходили в ліс збирати жолуді, товкли їх , пекли такі млинці, та й їли їх. Товкли кропиву, акацію, гнилу бараболю і пекли такі палянички, та й їли. Отак ми тоді й жили.
Ляшенко Авксентій Наумович
(1911- 2015)
Пам’ятаю як сьогодні, жив у нас на кутках Хоміцький Юфтим. Так оцей Юфтим украв у сусіда дитину, зарізав, трохи з’їв того м’яса, а те що залишилося поклав у діжу, в якій розчиняли хліб, і зверху накрив. Батьки скрізь шукали дитину, не змогли знайти. А тоді хтось сказав ,що бачив їхню дитину на вулиці. Вони пішли до того Хоміцького і знайшли остатки своєї дитини, оте м’ясо,що він заховав . То взяли за руки, привели до сільської ради і там убили його.
Пам’ятаю дуже з Умані наплив людей був сюди до нас, усе вимінювали. Дішло уже до того, що в селі почали пропадати діти. Тоді місцева власть взяла і вигнала їх із села під розписку.
Наша сім’я дуже голодувала. Пам’ятаю, продав ружйо за пів літру ячменю, поміняв костюм за сто грам хліба. А тим хлібом хіба сім’ю нагодуєш? Ходили на поле збирали мерзлий буряк, гнилу бараболю, варили таку юшку і їли, щоб не померти з голоду.
Я працював на станції і давали нам по сто грам хліба на сутки. А в колгоспі не давали нічого. Оце тим хлібом я й сім’ю годував, а ще хочеться занести батькам. Теща робила в колгоспі Оце зарізали теля, вона взяла ту шкуру з теляти, варили потрошки на воді отак і їли. Були у нас жорна дома, так ми назбирали на полі колоски, мололи, так і їли якусь похльобку на воді.
Матеріал підготувала – завідуюча сільським клубом П.П. Фуштей
